Щедрування козачат
Козачата довго готувалися до Меланки. Разом із Ліною Миколаївною та своїми батьками прочитали й обговорили багато цікавих книжок. Довідалися, що ще за сивої давнини напередодні Нового року (13 січня) діти, молодь і дорослі ходили вулицями села чи міста, співали під вікнами різдвяні пісні, заходили до осель, вітали всіх з Новим роком, бажаючи їм щастя, здоров’я та щедрого врожаю. Розчулені і вражені господарі щедро винагороджували їх грішми та ласощами.
Не даремно Новорічний вечір називався щедрим. Нерідко щедрувальників запрошували до столу, на якому були пироги з сиром, м’ясом та іншою начинкою, гречані млинці, вареники зі сметаною, книші, ковбаси, ковбик, смачна кутя, а у заможних шанувальників українських традицій – обрядовий хліб, смажене порося тощо.
Чим не свято?!
Дізналися також козачата й про багато інших чар. Так наприклад, люди вважали, що в ніч перед Днем Святого Василя могли відбуватися різні чудеса і казкові перетворення. За їх віруванням опівночі «відкривається небо», і тоді у самого Бога можна просити всього, чого забажається. Навіть вода у річках і колодязях може на деякий час перетворитися у солодкий напій чи гарне вино. Особливо обдаровані люди можуть побачити блукаючі вогники, які вказують шлях до місця захованих скарбів…
Та чи не найцінніший скарб здобули козачата, готуючись до щедрування…
13 січня вони завітали до своїх депутатів, які у цей час вирішували важливі питання на позачерговій сесії Сумської міської ради.
Маленькі козачата хвацько щедрували й розважали сумських обранців. Під їх аплодисменти вони розіграли театралізовану виставу, яка була насичена традиційними обрядовими піснями. Козак, Меланка, чорт та козеня завзято виконували свої ролі, чим дуже порадували депутатів і працівників телебачення та преси.
Депутатам так сподобався дитячий козацький гурт, що вони стояли й аплодували під час всієї вистави. І їх плата за частинку свята, яку принесли із собою козачата була дуже щедрою. Кожна дитина отримала депутатський солодкий дарунок, а коли зраділі козача пробігли депутатськими рядами з мішечками, накидали в них немало грошей.
Таким чином міський голова Олександр Лисенко зробив свій незамінний внесок у розвиток і популяризацію дитячої козацької чоти КУ Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 25 (директор Лідія Голуб).
Подякувавши «господарям», козачата попрощалися, адже їх вже чекали в інших місцях. А щоб малі козаки не намочили ноги, депутати з їх мікрорайону – Юрій та Ігор Перепеки – виділили автобус.
– Як класно! Супер! Здорово! – вигукували козачата, залишаючи депутатську залу. Вони радіють і з насолодою щедрують добрим людям. Їх приваблюють яскраві атрибути святкування: Різдвяна зірка, багате вбрання, маски, дзвіночки, бубни, яскраве традиційне театралізоване дійство з багатьма казковими персонажами. Козачатам дуже подобається перевтілюватися у казкових героїв. З веселим сміхом демонстрували один одному вбрання, жартувати. Скільки б разів діти не розігрували святкове дійство, воно їх з кожним разом захоплювало ще більше, від чого вони по новому переживали виставу, імпровізувати, весело сміялися, аплодували, бадьоро співали Різдвяні й величальні пісні, щедрували, запрошували звеселених задоволених господарів до танцю. А ще діти чи не найбільше люблять це свято, бо за гарне щедрування щасливі люди охоче обдаровують їх солодащами і грошима. Та найголовніше, що це діти роблять дружно – усією своює дитячою козацькою родиною разом з батьками – козацьким гуртом із півсотні осіб.
Упродовж кількох наступних днів діти не раз чаювали після уроків і ділилися враженнями від пережитого:
На цьому святі я відчув себе справжнім українцем. Мені було дуже весело і смішно. Ми співали, щедрували і танцювали, веселились так, як наші дідусі й бабусі в дитинстві (Чередніченко Андрій).
Уранці в строкатій спідниці та яскравому вінку я прибігла до школи. Ми всім класом ідемо щедрувати. Це завжди весело, цікаво й непередбачувано, бо в це свято можна ходити в гості без запрошення… (Чередниченко Поліна).
«Щедрик, щедрівочка» – лунало в багатьох будинках. Але найгучніше, найвеселіше і найщиріше вітали усіх зі святом ми. Мабутьніхто не міг упізнати в румянощоких українках, циганках, Козі, Колобку та інших персонажах дисциплінованих козачат. Всі були в захваті від наших щедрівок, бо ми так старалися! (Нестеренко Маргарита).
Дуже вдячний Ліні Миколаївні, що навчала, а потім водила нас щедрувати. Як це нам сподобалося! Особливо – у залі засідань міської ради. Мені було дуже приємно носити Різдвяну Зірку. Прошу таке свято організувати нам і на наступний рік (Рева Денис).
Ми дуже вдячні нашій Ліні Миколаївні і батькам. Вони великі молодці. Підтримали нас. Нарядилися в різні костюми і разом з нами перетворилися на акторів. Ми дарували людям святковий настрій, а вони нам – цукерки (Засєка Ілля).
Ми щедрували у міськраді, на хлібзаводі, швейній фабриці. Працівники були захоплені нашим виступом. Вони хвалили нас, обдаровували подарунками і запрошували щедрувати наступного року. Нам це було приємно (П’ятаченко Максим).
Мені вперше сподобалося співати. Це тому, що всі діти були красиво вбрані. Перехожі на вулицях нам щиро посміхалися і казали, які ми молодці. А ще вони підспівували нам (Куєвда Артем).
Я так пишалася, що у школу приїхав телеканал «ВІДІКОН», щоб відзняти щедрування нашого козацького класу. Ми так гарно співали! Мабуть це того, що «головна репетиція» пройшла у міській раді (Тимошенко Яна).
Мій татко виконував роль Кози. Він усім дуже сподобався. А потім у нього і в мене брали інтерв’ю. Я була така щаслива! (Лойко Валерія).
Ми співали скізь. І на вулиці, і в маршрутці, і в тролейбусі. Співали – бо нам просто хотілося співати і веселити людей. Але ж були здивовані, коли люди в тролейбусі почали передавати гроші не кондуктору, а нам – у святкові торбинки. Навіть сама кондуктор поклала гроші у нашу скарбничку. Деякі бабусі навіть плакали від щастя (Трубанова Марія).
А які красиві були наші дівчата у великих барвистих хустках і яскравих вінках! Я на них дивився б і дивився. Справжні красуні. Якщо чесно – пишався своїми однокласницями (Дяченко Дмитро).
А саме головне – майже в усіх дитячих відгуках була вдячність учительці, відчувалися радість, гордість за свій клас і батьків, національний дух маленького українця, котрий зростає у лавах козацтва справжнім патріотом, що не цурається роду свого і звичаїв своїх…
Пресцентр МГО «Козацтво Запорозьке»
| 