Інформація для батьків

     Софійка – справжня козачка. За її бажанням тато з мамою привели дівчинку навчатися у козацький клас. Софійку вабило життя козачат, а батьків – талановита вчителька.

   Дівчинці все подобалося у цьому класі: гарно навчатися, читати книжки, ставити море запитань, гратися й розмовляти з однокласниками, співати, займатися спортом, танцювати. А найбільше – ходити в походи та доглядати за козацьким лісом.

    Дуже любила Софійка виступати разом з усіма козачатами перед жителями міста. На міських святах їй весь час хотілося вітати глядачів віршами. Вона дуже старалася декламувати виразно. На жаль їй це не завжди вдавалося. Дівчинка говорила дуже тихо, їй не вистачало сили в голосі.

      Готуючись до чергового свята, Ліна Миколаївна підібрала віршик і для Соні. Наступного дня на репетицію завітав отаман. Коли він почув, як Соня читає вірш, рішуче заявив учительці, щоб з таким «талантом» вона не сміла випускати дитину на міську сцену.

    Дитина стояла перед класом напівструнко, витягнувши руки по швах, призігнувши колінця і злегка запрокинутою назад головою тільки очима розгублено поглядала то на вчительку, то на отамана…

      Клас притих в очікуванні: «Що буде далі?» Діти співчутливо поглядали на Соню…

      Отаман вдав, що нічого не трапилося й сів за батьківську парту.

      Однак учителька вже помітила приховані здібності дівчинки. Можливо саме тому і наказала: «Соню, кричи!»

      Соня на радощах з натхненням, бадьоро, гучно як ніколи «прострочила» вірш. Від здивування дехто з дітей вигукнув: «Ого!».

     Та ніхто не знав скільки ще зусиль довелося щоденно докладати вчительці і Соні для того, щоб виступити на святі. За однокласницю раділи всі, та чи не найбільше її батьки і Ліна Миколаївна.

     Софійці стали давати головні ролі та більше й наполегливіше працювати з нею. Не залишилися осторонь і батьки. Тато став писати для Соні патріотичні вірші.

     Наполегливість і працьовитість принесли Софії Прокопенко бажаний успіх. Невдовзі вона посіла перше місце на міському фестивалі дитячої творчості «Зоряна надія» у номінації «Розмовний жанр».

     Тепер й інші козачата, готуючись до свят, звертаються до вчительки з проханням працювати з ними більше і декамувати слова разом уголос.

Осінь 2015 року

     Дмитрикові вже вісім років, він – козак. Знає, що сьогодні Водохреща. Вночі та вранці вода – цілюща. Тож він прокинувся до світанку й мерщій побіг до ванної кімнати. Відкрив кран…

     – Яка ж холоднюща вода! – вигукнув хлопчик, і, не гаючи часу, зі словами: «Во Йордані крещаюся Тобі, Господи…» обливається водою, щоб завжди бути міцним, здоровим, сміливим і хвацьким до навчання і науки. Так, не дивуйтеся! Його мама, Юлія Леонідівна, відомий науковець. І Дмитрик намагається ним бути.

     Він біжить до матусі і просить дозволу йти до яблуньки, яка на диво всім, цвіте і плодоносить по кілька разів на рік.

    Одягнений у зелений комуфляж він не йде, а пробирається, утопаючи по пояс у пухкому снігу. У його руках легкий зелений табурет. На нього він стає, щоб вести спостереження за ніжними зеленими гілочками, укритими свіжими яблуневими листочками. Вони ще не опали…

     Малий козак-дослідник радіє. У його мріях зріють нові відкриття і нові погляди на усталені явища листопаду…

   Заметіль засніжує очі. Однак Дмитро поспішає до ялинок і туй, що схилилися під товстим шаром снігу. Якщо їх не звільнити від снігового полону – зламаються…

    Він, як і кожна дитина, залюбки стоїть під щільною лавиною снігу, що струшується з дерев. А ще радісно дивиться як, звільнившись від снігу, ялини, сосни, ялівці і туї піднімають свої гілки й випрямляються. Як же солодко відчувати себе господарем козацького скверу, – нехай хоч і на мить!

     Збуджений і натхненний Дмитро витирає спітніле личко. Не біжить, а влітає до своєї оселі. А на порозі спітнілого козача мама кропить «йорданською водою», щоб завжди був здоровим, заповзятим і слухняним.

     Сміючись, Дмитро передає мамі мокрий одяг і поспішає занотувати побачене й відчуте. Мама його не сварить. Навпаки – голубить ніжним материнським поглядом і щасливо промовляє: «Зростай на радість, козача!»

м. Суми, 19 січня 2016 року, падає сніг, його

глибина – 44 сантиметри, температура -10 ºС

     Зморені й радісні козачата разом з отаманом опівдні поверталися із зимової екскурсії. Підходячи до спорткомплексу, отаман зупинив дитячий козацький гурт і рукою дав знати на чому їм необхідно зосередити свою увагу…

     До великої шпарини, що відокремилася від стіни басейну, щоразу підлітали горобці й синиці. Затримувалися на ній, заглядаючи у щілину. Підлетіла до неї й сорока. Заглянула під шпарину, покивала, покрутила головою і застрекотала.

     – Чому б і нам не зазирнути під шпаринку, що так вабить пташок?! – заклично та бадьоро мовив отаман. У його голосі козачата вчули і батьківське звернення, і лагідний наказ, і запрошення маленьких козаків-дослідників до розкриття ще однієї таємниці природи.

     – Але ж так високо? – вигукнули і присоромлено замовкли під поглядами впевнених козачат дівчатка-берегинечки…

     Назар підійшов до стіни, розставив ноги й застиг кремезною гартованою статурою. На його плечі став Андрій, а вже на них зі спритністю білки – нестримний і найменший на зріст Даніл.

     Ви б бачили, з яким враженим обличчям повернувся до однокласників маленький козак, коли заглянув під шпаринку!

     – Там сидить і вусиками ворушить рудий метелик – зарепетував здивований Даніл.

     – Швидше злазь, я хочу глянути, що за метелик – наказав йому Нікіта. Повторювати не довелось…

     За якусь мить Нікіта впевнено повідомив, що у щілині між теплою стіною басейну й темною шпаринкою, нагрітою теплим сонцем, пробудився метелик Павичеве око. Зимове сонце світить сьогодні найяскравіше, немов навесні чи влітку. Звідки метелику знати, що ще зима?

     Йому стає тісно в щілині – хочеться вилізти назовні й розправити крила. Учені стверджують, що швидко розгортаючи їх, метелик показує птахам яскраві плями, схожі на великі очі – ошерешує та лякає нападників.

     Чи насправді це так? І чи встигне метелик розгорнути крила, коли птахи чатують на нього біля самого виходу?  

м. Суми, 29 січня 2016 року, о 12-25 годині

Кучугури снігу,калюжі, дуже сонячно,

температура в тіні +3С